шпетити

шпе́тити

Шпечу, шпетиш, недок., перех., розм. Лаяти, сварити кого-небудь. // Суворо відчитувати, ганити кого-небудь.

Хтось шпетив

тебе, питавши, хто ти й де ти,

а перелети й недолети

не вимінили давні мети? (П-1:170).

Джерело: Словник поетичної мови Василя Стуса на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шпетити — Картати, (на всю губу) лаяти, сварити; (за що) ганити, вичитувати. Словник синонімів Караванського
  2. шпетити — див. дорікати; лаяти Словник синонімів Вусика
  3. шпетити — ШПЕ́ТИТИ, шпе́чу, шпе́тиш, недок., кого, розм. Лаяти, сварити кого-небудь. Він, голову піднявши вгору, Кричав, опарений мов пес. Олимпських шпетив на всю губу (І. Котляревський); // Суворо відчитувати, ганити кого-небудь. Словник української мови у 20 томах
  4. шпетити — шпе́тити дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  5. шпетити — Шкодити, поганити Словник застарілих та маловживаних слів
  6. шпетити — шпечу, шпетиш, недок., перех., розм. Лаяти, сварити кого-небудь. || Суворо вичитувати, ганити кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. шпетити — ЛА́ЯТИ (різкими словами висловлювати осуд, докори), СВАРИ́ТИ, ЛА́ЯТИСЯ, СВАРИ́ТИСЯ, КАРТА́ТИ, ГА́НИТИ, ГРОМИ́ТИ, РОЗНО́СИТИ підсил., КЛЯ́СТИ́ розм., ВІДЧИ́ТУВАТИ розм., ЧИ́СТИТИ розм., ГРІ́ТИ розм., ШПЕ́ТИТИ розм., ГРИ́ЗТИ розм., НАБИРА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  8. шпетити — Шпе́тити, шпе́чу, шпе́тиш, -тять; шпеть, шпе́тьте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. шпетити — ШПЕ́ТИТИ, шпе́чу, шпе́тиш, недок., перех., розм. Лаяти, сварити кого-небудь. Він, голову піднявши вгору, Кричав, опарений мов пес. Олимпських шпетив на всю губу (Котл., І, 1952, 104); // Суворо відчитувати, ганити кого-небудь. Словник української мови в 11 томах
  10. шпетити — Шпе́тити, -чу, -тиш гл. Поносить, ругать, оскорблять, унижать. Ном. № 3535. Олимпських шпетив на всю губу, свою і неню лаяв любу. Котл. Ен. II. 30. Я жі собі нівроку вдалась, борецького роду не шпетила. Г. Барв. 423. В своїй розмові не шпетила вона рідного слова. К. ХП. 25. Словник української мови Грінченка