акцент

(від лат. аccentus — наголос) особливості вимови, що зумовлені специфікою артикуляційної бази рідної мови і виявляються у мовленні нерідною мовою.

Джерело: Словник стилістичних термінів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. акцент — Наголос, наголошення, наголошування, жм. притиск; (чужий) вимова; (на чому) підкреслення чого. Словник синонімів Караванського
  2. акцент — -у, ч. 1》 Мимовільне спотворення звуків якої-небудь мови людиною, для якої ця мова не є рідною. 2》 лінгв. Наголос у слові. || Знак ('), яким цей наголос позначається на письмі. 3》 муз. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. акцент — Акце́нт, -та (наголосу) і -ту (вимови), -тові; -це́нти, -нтів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. акцент — [акцент] -нта, м. (на) -н'т'і, мн. -нтие, -н'т'іў Орфоепічний словник української мови
  5. акцент — (-у) ч.; крим. Злодійська мова. СЖЗ, 10; ЯБМ, 1, 24. Словник жарґонної лексики української мови
  6. акцент — 1. Своєрідний характер вимови: грузинський акцент, французький акцент. 2. Наголос у слові; ритмічний наголос. 3. Особлива увага до чого-небудь, підкреслення чогось. У цьому розумінні вживаємо словосполучення робити акцент (а не ставити акцент). «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  7. акцент — 1. наголос 2. вимова Словник чужослів Павло Штепа
  8. акцент — Вимова, наголос, наголошування (т.с.) Фразеологічні синоніми: зробити наголос (на чому) Словник синонімів Вусика
  9. АКЦЕНТ — • АКЦЕНТ (лат. accentus — наголос) 1) Те саме, що й наголос. 2) Діакритичний значок для позначення на письмі наголосу. 3) Особливості вимови при користуванні нерідною мовою, зумовлені артикуляційною базою рідної мови. Українська літературна енциклопедія
  10. акцент — НА́ГОЛОС (виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону; знак, яким це виділення позначається на письмі), АКЦЕ́НТ лінгв. НА́ГОЛОС на чому (посилення голосу або підвищення тону у вимові певного слова, звука і т. ін. Словник синонімів української мови
  11. акцент — АКЦЕ́НТ, у, ч. 1. Своєрідний характер вимови, властивий тій або іншій мові (діалектові), особі. В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  12. акцент — акце́нт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  13. акцент — роби́ти на́голос на чому. Зосереджувати увагу на чому-небудь, виділяти щось як головне серед інших, другорядних ознак; надавати перевагу чомусь. Отже, навчання з шести років.. Фразеологічний словник української мови
  14. акцент — АКЦЕ́НТ, у, ч. 1. Своєрідний характер вимови, властивий носіям якоїсь мови або діалекту. В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом (М. Словник української мови у 20 томах
  15. акцент — (від лат. accentus — наголос) — виділення окремого звука або акорду за допомогою його динамічного або агогічного підсилення. Позначається у нотопису знаками: V, >, sf (від іт. sforzando — раптовий наголос). Словник-довідник музичних термінів
  16. акцент — акце́нт (лат. accentus – наголос) 1. Виділення фонетичними засобами (посиленням голосу, підвищенням тону) складу в слові або словосполученні і знак, яким його позначають. 2. Сукупність особливостей вимови, характерних для певної мови або діалекту. Словник іншомовних слів Мельничука
  17. акцент — I позначення наголосу на письмі. II характерні особливості вимови, зумовлені особливостями артикуляційної бази рідної мови. Універсальний словник-енциклопедія