1. Словник української мови у 20 томах

акцент

АКЦЕ́НТ, у, ч.

1. Своєрідний характер вимови, властивий носіям якоїсь мови або діалекту.

В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом (М. Коцюбинський);

Вона й говорила з ним потім по-руськи, але з якимось неруським акцентом (І. Франко);

Жінка прислухалася до його слів, але він говорив чистою українською мовою, без чужого акценту (В. Кучер);

– Пардон, професоре... ("пардон" він вимовляв без усякого французького акценту) (М. Хвильовий);

Еге, говорив чистою російською мовою, з виразним московським акцентом (В. Винниченко);

Лейтенант був, без сумніву, сибіряк, – це було чути з акценту в його мові (І. Багряний).

2. лінгв. Наголос у слові;

// Знак ( ́), яким цей наголос позначається на письмі.

Записувати діалектний матеріал належить від осіб неписьменних, ліпше від жіноцтва. На кожнім неодноскладовім слові треба ставити знак акценту (із журн.).

3. муз. Виділення звука або акорду через його посилення.

Музика не складається із просто послідовності нот різної довжини: існують іще акценти (з навч. літ.).

4. перен. Виділення, підкреслення того, що є важливим, суттєвим.

Тамару це обурювало, а Заболотного більше розважало: хай... Переставлено трохи акценти – що такого? (О. Гончар);

Вистава “Ревізор” ішла з акцентом на гостру, соковиту акторську подачу образів (з мемуарної літ.);

Державне управління поступово змінює акценти: все більшого значення набувають аналітичні, прогностичні функції, орієнтація на роботу в ринкових умовах (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. акцент — 1. Своєрідний характер вимови: грузинський акцент, французький акцент. 2. Наголос у слові; ритмічний наголос. 3. Особлива увага до чого-небудь, підкреслення чогось. У цьому розумінні вживаємо словосполучення робити акцент (а не ставити акцент). «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. акцент — акце́нт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. акцент — (від лат. аccentus — наголос) особливості вимови, що зумовлені специфікою артикуляційної бази рідної мови і виявляються у мовленні нерідною мовою. Словник стилістичних термінів
  4. акцент — Наголос, наголошення, наголошування, жм. притиск; (чужий) вимова; (на чому) підкреслення чого. Словник синонімів Караванського
  5. акцент — 1. наголос 2. вимова Словник чужослів Павло Штепа
  6. акцент — [акцент] -нта, м. (на) -н'т'і, мн. -нтие, -н'т'іў Орфоепічний словник української мови
  7. акцент — (від лат. accentus — наголос) — виділення окремого звука або акорду за допомогою його динамічного або агогічного підсилення. Позначається у нотопису знаками: V, >, sf (від іт. sforzando — раптовий наголос). Словник-довідник музичних термінів
  8. акцент — -у, ч. 1》 Мимовільне спотворення звуків якої-небудь мови людиною, для якої ця мова не є рідною. 2》 лінгв. Наголос у слові. || Знак ('), яким цей наголос позначається на письмі. 3》 муз. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. акцент — (-у) ч.; крим. Злодійська мова. СЖЗ, 10; ЯБМ, 1, 24. Словник жарґонної лексики української мови
  10. АКЦЕНТ — • АКЦЕНТ (лат. accentus — наголос) 1) Те саме, що й наголос. 2) Діакритичний значок для позначення на письмі наголосу. 3) Особливості вимови при користуванні нерідною мовою, зумовлені артикуляційною базою рідної мови. Українська літературна енциклопедія
  11. акцент — Вимова, наголос, наголошування (т.с.) Фразеологічні синоніми: зробити наголос (на чому) Словник синонімів Вусика
  12. акцент — акце́нт (лат. accentus – наголос) 1. Виділення фонетичними засобами (посиленням голосу, підвищенням тону) складу в слові або словосполученні і знак, яким його позначають. 2. Сукупність особливостей вимови, характерних для певної мови або діалекту. Словник іншомовних слів Мельничука
  13. акцент — I позначення наголосу на письмі. II характерні особливості вимови, зумовлені особливостями артикуляційної бази рідної мови. Універсальний словник-енциклопедія
  14. акцент — роби́ти на́голос на чому. Зосереджувати увагу на чому-небудь, виділяти щось як головне серед інших, другорядних ознак; надавати перевагу чомусь. Отже, навчання з шести років.. Фразеологічний словник української мови
  15. акцент — НА́ГОЛОС (виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону; знак, яким це виділення позначається на письмі), АКЦЕ́НТ лінгв. НА́ГОЛОС на чому (посилення голосу або підвищення тону у вимові певного слова, звука і т. ін. Словник синонімів української мови
  16. акцент — Акце́нт, -та (наголосу) і -ту (вимови), -тові; -це́нти, -нтів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  17. акцент — АКЦЕ́НТ, у, ч. 1. Своєрідний характер вимови, властивий тій або іншій мові (діалектові), особі. В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом (Коцюб. Словник української мови в 11 томах