епітет
(гр. epiteton — прикладка) троп, обpазне означення, пеpеважно метафоpичного хаpактеpу: щасливі береги, демон огнеокий, весна — царівна, слова ніжносяйні, медові уста (О. Олесь).
Джерело:
Словник стилістичних термінів
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- епітет — епі́тет іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- епітет — (до чого) означення, характеристика; (образливий) у. докладка, прикладка. Словник синонімів Караванського
- епітет — [еип’ітеит] -та, м. (на) -т'і, мн. -тие, -т'іў Орфоепічний словник української мови
- епітет — -а, ч. Художнє означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. || Слово або вираз, яким називають, характеризують кого-, що-небудь, перев. з негативного боку. Великий тлумачний словник сучасної мови
- епітет — Прикладка Словник чужослів Павло Штепа
- епітет — • епітет (грец. επίθετον — додаток) - образне означення, влучна характеристика особи, предмета або явища, яка підкреслює їх суттєву ознаку, дає ідейно-емоційну оцінку. Термін з'явився в античні часи і спочатку охоплював два поняття: означення (Е. Українська літературна енциклопедія
- епітет — епі́тет (від грец. έπίθετον – прикладка, прізвисько) художнє означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. Один з основних тропів мови. Словник іншомовних слів Мельничука
- епітет — Художнє означення, що виділяє в зображуваному якусь характерну рису чи ознаку, індивідуалізує та викликає певне ставлення до нього. Універсальний словник-енциклопедія
- епітет — Епі́тет, -та; епі́тети, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- епітет — ЕПІ́ТЕТ, а, ч. Художнє означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. Образні засоби твору ["Платон Кречет"] — метафори і епітети — надають мові Ліди ліричного відтінку і допомагають передати її настрій (Укр. Словник української мови в 11 томах