безголов’я

БЕЗГОЛО́В’Я, рідше БЕЗГОЛІ́В’Я, я, с. Нещастя, горе, біда.

Велике тут було роздолля Тому, хто праведно живе. Так як велике безголов’я Тому, хто грішну жизнь веде (Котл., І, 1952, 149);

Вітрова Балка ждала завжди князя й терпіла його з гістьми, як справжнє своє безголов’я (Головко, Мати, 1940, 53);

Дівчину зустрів я. Ой яка ж вона хороша не знайду і слів я:.. тільки глянув, то й зав’янув, — моє ж безголів’я! (Тич., III, 1947, 83).

На [мо́є (на́ше і т. ін.)] безголо́в’я (безголі́в’я) — на чиюсь біду, на нещастя.

Отож і вчити почали Письму панят. На безголов’я І я учуся. Слізьми? Кров’ю! Письмо те полилося… (Шевч., II, 1953, 63);

Кругом же бандити, кругом. Як не Гальчевський, то Шепель, ..і все на безголов’я наше (Стельмах, II, 1962, 43).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. безголов’я — Безголо́в’я, -в’я, -в’ю, -в’ям, на -в’ї Правописний словник Голоскевича (1929 р.)