безгомінно
БЕЗГОМІ́ННО. Присл. до безгомі́нний.
Виринула в його душі туга за домом… туга.., що безгомінно пристала до нього… (Коб., II, 1956, 91);
// у знач. присудк. сл.
Рудник ще спав. Скрізь було безлюдна і безгомінно (Гур., Життя.., 1954, 278).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- безгомінно — безгомі́нно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- безгомінно — Присл. до безгомінний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- безгомінно — БЕЗГОМІ́ННО. Присл. до безгомі́нний. Виринула в його душі туга за домом... туга.., що безгомінно пристала до нього... (О. Кобилянська); // у знач. пред. Рудник ще спав. Скрізь було безлюдно і безгомінно (О. Гуреїв). Словник української мови у 20 томах
- безгомінно — див. тихо Словник синонімів Вусика