без’язикий
БЕЗ’ЯЗИ́КИЙ, а, е.
1. Який не має язика.
*У порівн. Ні того дня, ні на другий не дивилася вже вона на свекра, що.. ходив мовчазний, мов без’язикий (Мирний, І, 1954, 225).
2. Який не говорить; німий.
У стайнях, хлівах стоїть худоба, тремтить з холоду, чекає турботливого доглядача, що полегшить холодну долю без’язиких істот (Кир., Вибр., 1960, 300);
*Образно. Колись без’язикі, німі, забиті і уярмлені народи піднімаються на весь зріст, заявляючи про свої людські права (Чаб., Шляхами.., 1961, 129).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- без’язикий — Без’язи́кий, -ка, -ке; -зи́кі, -ких Правописний словник Голоскевича (1929 р.)