1. Словник української мови в 11 томах

блазень

БЛА́ЗЕНЬ, зня, ч.

1. заст. Особа при дворі монарха або вельможного пана, що розважала господаря та його гостей різними витівками, жартами і т. ін.

Султан обдаровує блазнів, німих, карлів, євнухів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 342).

2. Комедійний персонаж у старовинних виставах.

На думній гордій голові юнацькій Вбачаю я строкату шапку блазня (Л. Укр., IV 1954, 114);

Образ Харка не має нічого спільного з розумними й дотепними блазнями-гострословами, яких чимало є у світовій драматургії (Життя Саксаганського, 1957, 106).

3. перен., зневажл. Про людину, яка на потіху іншим удає з себе дурника, штукаря.

— Хто лиш з блазнями зайде. Той сам блазнем буде! (Рудан., Співомовки.., 4957, 22);

*У порівн. З нудьги… Як блазень, чмокавсь та лизавсь [Юпітер] (Котл., І, 1952, 261).

4. лайл. Дурень, телепень.

Боже мій єдиний! І цей блазень забиває мені баки (Н.-Лев., II, 1956, 21);

[Коломийчиха:] Тебе ще, блазня, не вчили, так я поучу! (Стар., Драм. тв., 1941, 227);

— Вавілонський ти кухар.., самого гаспида внук і всього світу й підсвіту блазень? (Гончар, Таврія.., 1957, 343).

5. діал. Молокосос, малюк.

Чи не сором такому блазневі горілку пить? (Сл. Гр.);

Тату, я не вітер, я вже не хлопець, не блазень (Кв.-Осн., II, 1956, 584).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. блазень — бла́зень іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. блазень — Паяц, фіґляр, кльовн, сов. клоун, з. мартопляс, ев. комік, а. АРЛЕКІН; блазня. Словник синонімів Караванського
  3. блазень — [блазеин'] -з(‘)н'а, ор. -знеим, м. (на) -знеив'і/-з(‘)н'у, мн. -з(‘)н'і, -з(‘)н'іў Орфоепічний словник української мови
  4. блазень — -зня, ч. 1》 заст. Особа при дворі монарха або вельможного пана, що розважала господаря та його гостей різними витівками, жартами і т. ін. 2》 Комедійний персонаж у старовинних виставах. 3》 перен., зневажл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. блазень — БЛА́ЗЕНЬ, зня, ч. 1. заст. Особа при дворі монарха або вельможного пана, яка розважала господаря та його гостей різними витівками, жартами і т. ін. Перед анархом стояла якась фільма [картина] з дитячих літ, на якій він бачив королівського блазня (М. Словник української мови у 20 томах
  6. блазень — див. дурний; підлабузник; штукар Словник синонімів Вусика
  7. блазень — ко́рчити (з се́бе) ду́рня (ду́рника, бла́зня і т. ін.). Робити вигляд, що нічого не розумієш, не знаєш. Хлопчина дивиться в небо, усміхається й не поспішає... “Та що ти дурника з себе корчиш? До сховища!” — гукає йому під саме вухо редактор (Т. Фразеологічний словник української мови
  8. блазень — БЛА́ЗЕНЬ заст. (особа при дворі монарха або вельможного пана, що розважала господаря та його гостей), БЛАЗНЮ́К розм., КЛО́УН рідше. Словник синонімів української мови
  9. блазень — Бла́зень, -зня, -зневі, -знем, -зню! бла́зні, бла́знів, -зням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. блазень — Блазень, -зня м. 1) Молокососъ; дуракъ, дурачина, глупецъ, олухъ. І морду на плече схиливши, як блазень цмокавсь та лизавсь. Котл. Ен. VI. 35. Чи не сором такому блазневі горілку пить? Блазень який, ще й він тут цвірінька. Черк. у. 2) Шутъ. ум. блазник. Вх. Лем. 392. Словник української мови Грінченка