бренькання
БРЕ́НЬКАННЯ, я, с. Дія за знач. бре́нькати і звуки, утворювані цією дією.
Але Регіна не йшла, бренькала далі завзято, немов боронилася тим бреньканням від якоїсь ворожої сили (Фр., VII, 1951, 244);
Почалися танці. Лемішковський раз у раз танцював з нею під бренькання розбитого клавікорда (Н.-Лев., І, 1956, 186).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- бренькання — бре́нькання іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- бренькання — -я, с. Дія за знач. бренькати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бренькання — БРЕ́НЬКАННЯ, я, с. Дія за знач. бре́нькати і звуки, утворювані цією дією. Регіна не йшла, бренькала далі завзято, немов боронилася тим бреньканням від якоїсь ворожої сили (І. Франко); Почалися танці. Лемішковський раз у раз танцював з нею під бренькання розбитого клавікорда (І. Нечуй-Левицький). Словник української мови у 20 томах
- бренькання — див. звучання Словник синонімів Вусика
- бренькання — Бре́нькання і бри́нькання, -ння бри́нькання і бре́нькання, -ння Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- бренькання — Бренькання, -ня с. = бринькання. Левиц. І. 267. Словник української мови Грінченка