1. Словник української мови в 11 томах

буркнути

БУ́РКНУТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка. Однокр. до бу́ркати¹.

— Мовчала б, коли сказати не вмієш, — буркнув сердито Карпо Петрович (Коцюб., II, 1955, 370);

Дядя Михайло пильно подивився на нас і щось буркнув собі під ніс (Сміл., Сашко, 1957, 137).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. буркнути — бу́ркнути дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. буркнути — [буркнутие] -ну, -неиш; нак. -ние, -н'іт' Орфоепічний словник української мови
  3. буркнути — -ну, -неш, док., перех. і без додатка. Однокр. до буркати I. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. буркнути — БУ́РКНУТИ, ну, неш, док., що і без дод. Однокр. до бу́ркати¹. – Мовчала б, коли сказати не вмієш, – буркнув сердито Карпо Петрович (М. Коцюбинський); Сердюк щось буркнув, і Криленко, не розібравши що, поставив чайника на столик і поліз на горове ліжко (М. Словник української мови у 20 томах
  5. буркнути — див. сказати Словник синонімів Вусика
  6. буркнути — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. буркнути — Буркнути, -ну, -неш гл. одн. в. отъ буркати 1. І муха говоруха об мені не буркне. Ном. № 4056. Словник української мови Грінченка