1. Словник української мови в 11 томах

бурчати

БУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм.

1. перех. і без додатка. Говорити невиразно, нерозбірливо.

Гапка й собі бурчала щось під носом (Фр., VII, 1951, 27);

// Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь.

Молодицям вся неволенька, — У колисці дитина кричить, На припічку та горщик біжить, У запічку свекруха бурчить (Нар. лірика, 1956, 359);

Та вже й убралась того дня панночка хороше! А стара супиться та все бурчить (Вовчок, І, 1955, 113);

[Рябина:] Ніхто до мене слова не промовить.., навіть жінка не говорить, або бурчить, або лає (Фр., IX, 1952, 410);

І довго ще бурчав старий, пораючись у себе на дворі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 47);

*Образно. Зима іти не хоче, На весну щось бурчить (Рильський, Урожай, 1950, 115).

2. неперех. Утворювати одноманітні, приглушені, схожі на булькання звуки; дзюрчати (про річку, струмок і т. ін.);

// безос. Утворюватн переливчасті звуки низького тону (при переміщенні їжі в шлунку).

У животі в матушки Раїси приємно бурчало від ситої м’ясної вечері (Донч., III, 1956, 23).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бурчати — (неприязно висловлювати своє незадоволення) буркотіти, миркати, мурчати, бубоніти. Словник синонімів Полюги
  2. бурчати — бурча́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  3. бурчати — [бурчатие] -чу, -чиш, -чиемо, -чиете; нак. -чи, -ч'іт' Орфоепічний словник української мови
  4. бурчати — -чу, -чиш, недок., розм. 1》 перех. і без додатка. Говорити невиразно, нерозбірливо. || Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь. 2》 неперех. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. бурчати — див. ворчати Словник чужослів Павло Штепа
  6. бурчати — БУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. 1. що і без дод. Говорити невиразно, нерозбірливо. Гапка й собі бурчала щось під носом (І. Франко); // Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь. Словник української мови у 20 томах
  7. бурчати — див. говорити Словник синонімів Вусика
  8. бурчати — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  9. бурчати — Бурчати, -чу, -чиш гл. 1) Ворчать, брюзжать. Хто має багацько, той бурчить; а хто не мас, той мовчить. Ном. Ав 1593. Утихомирься, не бурчи. Котл. Ен. ІІІ. 37. 2) Журчать (о ручьѣ, потокѣ). 3) Урчать. Бурчить у животі. Словник української мови Грінченка