взувати
ВЗУВА́ТИ (УЗУВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВЗУ́ТИ (УЗУ́ТИ), взу́ю, взу́єш, док., перех.
1. Надівати на ноги взуття.
Ніна швидко взуває свої високі боти. (Донч., V, 1957, 328);
— На, хоч мої старі чоботи узуй… (Мирний, II, 1954, 298).
2. Забезпечувати взуттям.
В Кракові за барвисті гетьманки Бараболя одягнув і взув підполковника (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 264);
І з-під рук її виходять заготовки для взуття.. В очі сяйва б’ють потоки… Взує Київ весь вона, комсомолка синьоока (Сос., Близька далина, 1960, 25).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- взувати — взува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- взувати — (чобіт) надягати, назувати, ступати у що; (полк) озувати, забезпечувати взуттям. Словник синонімів Караванського
- взувати — (узувати), -аю, -аєш, недок., взути (узути), взую, взуєш, док., перех. 1》 Надягати на ноги взуття. 2》 Забезпечувати взуттям. Великий тлумачний словник сучасної мови
- взувати — ВЗУВА́ТИ (УЗУВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВЗУ́ТИ (УЗУ́ТИ), взу́ю, взу́єш, док. 1. що. Надівати на ноги взуття. Ніна швидко взуває свої високі боти (О. Донченко); – На, хоч мої старі чоботи узуй... (Панас Мирний). 2. кого, що. Забезпечувати взуттям. Словник української мови у 20 томах
- взувати — ВЗУВА́ТИ (УЗУВА́ТИ) (надівати на ноги взуття), НАЗУВА́ТИ, ОЗУВА́ТИ розм., НАТЯГА́ТИ розм., НАТЯ́ГУВАТИ розм., ВСО́ВУВАТИ (УСО́ВУВАТИ) розм., ВСУВА́ТИ (УСУВА́ТИ) розм. — Док.: взу́ти (узу́ти), назу́ти, озу́ти розм. натягну́ти (натягти́) розм. Словник синонімів української мови