виблиск

ВИ́БЛИСК, у, ч., чого і без додатка.

1. Короткочасний спалах вогню, світла.

Петро побачив, як.. зникли виблиски [пострілів] праворуч і через мить знову замиготіли в темряві (Багмут, Щасл. день.., 1951, 88);

Коли на подвір’ї вибухав снаряд, то в бункері спалахував.. виблиск, як денна блискавиця (Гончар, І, 1954, 245).

2. Відбите, віддзеркалене світло на блискучій, дуже гладкій, полірованій і т. ін. поверхні.

Білий сніг то виблискує, то виблиск тратить (Вовчок, І, 1955, 289);

В руках у Сашка була блискуча труба, на якій яскравів червоний бант і грали золоті виблиски (Чаб., Катюша, 1960, 16);

// перен. Прояв якого-небудь почуття, переживання і т. ін.

Ішли [заробітчани], розбиваючи ноги до крові, несучи незгасний виблиск надїі в очах (Гончар, Таврія.., 1957, 6);

Сотні рук простяглися до келехів.. — і вино полилося рікою, потьмарюючи останні виблиски свідомості й обережності (Тулуб, Людолови, I, 1957, 104).

3. рідко. Додатковий колір при основному; відлив.

Одні тільки очі та зуби давні: очі — з зеленим виблиском, зуби дрібні та білі, як перли (Мирний, I, 1954, 339);

А слідом за ним піднімалась курява, вилискуючи на сонці мідяним виблиском (Кочура, Зол. грамота, 1960, 62).