вигоряти

ВИГОРЯ́ТИ, я́є і рідше ВИГОРА́ТИ, а́є, недок., ВИ́ГОРІТИ, рить, док.

1. Знищуватися від вогню, пожежі.

Вогонь перекинувся на тайгу. Вигоріло багато лісу, і тільки річка зупинила пожежу (Донч., II, 1956, 20);

Третини села як не було: вигоріло дотла (Довж., І, 1958, 174);

// Зменшуватися, зникати в процесі горіння.

Вигоріла свічка, Леон засвітив недогарок, але і той скоро кінчився (Рибак, Помилка.., 1956, 67);

За вечір у лампі вигорів увесь гас (Чорн., Визвол. земля, 1959, 24);

*Образно. [Катерина:] Любов справжня, дівчино, — це полум’я, це вогонь в душі такий, що в ньому вигорає все (Корн., І, 1955, 307).

2. Засихати, гинути від спеки, посухи (переважно про злакові або трав’янисті рослини).

Навіть доброго року, по люпину, жито родило не дуже щедро, а посушливого — і зовсім дощенту вигоряло (Коз., Сальвія, 1959, 8);

В той час, як надворі все вигорало, барометр уже третій день показував у конторі дощ (Гончар, Дорога.., 1953, 17);

Хліба не вродило, і насіння не вернулось; паша вигоріла до кореня (Стор., І, 1957, 50).

3. Втрачати або змінювати свій колір під впливом сонячного проміння; вицвітати.

Світло-русе волосся парубка за літо вигоріло і зробилось зовсім білим, мов шовкова трава (Цюпа, Назустріч.., 1958, 371);

Гімнастьорка вигоріла від сонця, а там, де був орден, полотно зелене (Кучер, Чорноморці, 1956, 107).

4. перен., розм. Закінчуватися позитивним результатом; удаватися.

Сподіваюсь, що і з "Хліборобом" діло вигорить (Л. Укр., V, 1956, 151);

Ну, як же твоя екскурсія в село, не вигоріла? (Вас., III, 1960, 312);

[Залєський:] Але ваша справа, добродію Савуляк, тю-тю-тю — не вигоріла (Собко, П’єси, 1958, 19).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me