вигоряти

ВИГОРЯ́ТИ, я́є, рідше ВИГОРА́ТИ, а́є, недок., ВИ́ГОРІТИ, рить, док.

1. Знищуватися від вогню, пожежі.

Часто проходять в нетрях пожежі і вигоряють величезні клини, іноді на сто верстов [верст]... (І. Багряний);

Вогонь перекинувся на тайгу. Вигоріло багато лісу, і тільки річка зупинила пожежу (О. Донченко);

Третини села як не було: вигоріло дотла (О. Довженко);

// Зменшуватися, зникати в процесі горіння.

Вигоріла свічка, Леон засвітив недогарок, але і той скоро кінчився (Н. Рибак);

За вечір у лампі вигорів увесь гас (С. Чорнобривець);

* Образно. [Катерина:] Любов справжня, дівчино, – це полум'я, це вогонь в душі такий, що в ньому вигорає все (О. Корнійчук).

2. Засихати, гинути від спеки, посухи (перев. про злакові або трав'янисті рослини).

Навіть доброго року, по люпину, жито родило не дуже щедро, а посушливого – і зовсім дощенту вигоряло (В. Козаченко);

В той час як надворі все вигорало, барометр уже третій день показував у конторі дощ (О. Гончар);

Хліба не вродило, і насіння не вернулось; паша вигоріла до кореня (О. Стороженко).

3. Втрачати або змінювати свій колір під впливом сонячного проміння; вицвітати.

Фарба не вигоряла на сонці й не змивалася водою (з навч. літ.);

Гімнастьорка вигоріла від сонця, а там, де був орден, полотно зелене (В. Кучер);

Світло-русе волосся парубка за літо вигоріло і зробилось зовсім білим, мов шовкова трава (І. Цюпа).

4. перен., розм. Закінчуватися позитивним результатом; удаватися.

Ну, як же твоя екскурсія в село, не вигоріла? (С. Васильченко);

Він вибрався до Кам'янця просити сану і парафії. Але справа не вигоріла (М. Зеров).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me