1. Словник української мови в 11 томах

вигукування

ВИГУ́КУВАННЯ, я, с. Дія за знач. вигу́кувати.

Галецька трохи повеселішала та пожвавішала од такого веселого вигукування, (Н.-Лев., IV, 1956, 304);

Рев бидла, лемент і стогін стоптаних, крик і вигукування тих, що на горі, зливаються в дикий гомін (Л. Укр., II, 1951, 209).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вигукування — вигу́кування іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. вигукування — -я, с. Дія за знач. вигукувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вигукування — ВИГУ́КУВАННЯ, я, с. Дія за знач. вигу́кувати. Галецька трохи повеселішала та пожвавішала од такого веселого вигукування (І. Нечуй-Левицький); Рев бидла, лемент і стогін стоптаних, крик і вигукування тих, що на горі, зливаються в дикий гомін (Леся Українка). Словник української мови у 20 томах
  4. вигукування — Вигу́кування, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. вигукування — Вигукування, -ня с. Выкрики. Христя мерщій тікає в двір, а за нею слідом погукування та вигукування. Мир. Пов. II 57. Словник української мови Грінченка