викання
ВИ́КАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. ви́кати.
Чимало дивував [Гриць] їх тим виканням (Мирний, III, 1954, 189);
Лодиженко перебив Щапова: — Терпіти не можу отого холодного викання у вас з Саїдом! (Ле, Міжгір’я, 1953, 544).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- викання — ви́кання іменник середнього роду розм. Орфографічний словник української мови
- викання — -я, с., розм. Дія за знач. викати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- викання — ВИ́КАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. ви́кати. Чимало дивував [Гриць] їх тим виканням (Панас Мирний); Лодиженко перебив Щапова: – Терпіти не можу отого холодного викання у вас з Саїдом! (Іван Ле). Словник української мови у 20 томах