викочуватися

ВИКО́ЧУВАТИСЯ, ується, недок., ВИ́КОТИТИСЯ, иться, док.

1. Котячись, з’являтися, випадати, висипатися назовні.

Після того [розповідей] ще довго у Катрі личко горить і слізки викочуються з очиць (Вовчок, І, 1955, 182);

Дід здихнув і не чув, як пиріг з його рук випав, — одна ягода викотилась.. і покотилась травою (Мирний, І, 1954, 167);

Двері відчинилися й звідти викотилась велика цинкова виварка. (Руд., Остання шабля, 1959, 64).

2. Виїжджати звідки-небудь, з’являтися десь.

З двору на вулицю вже викочувалися вози (Панч, II, 1956, 481);

Гусениці шарпнули по м’якому, вкритому споришем і лапатим подорожником грунті, і танкетка викотилась на шлях (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 11);

// перен. Швидко вибігати звідки-небудь, швидко біжучи, з’являтися десь.

З хат викочувалися, мов вихор, дівчата та хлопці (Чаб., Балкан. весна, 1960, 398);

З-під воріт.. вилізла стара гуска, а за нею викотились маленькі гусенята (Шиян, Баланда, 1957, 80);

Викотилось йому під ноги кудлате собача (Гончар, Таврія.., 1957, 429).

3. розм. З’являтися, підніматися (про небесні світила).

Місяць викочувався все вище й вище; осяяні дерева дивились на свої тіні (Коцюб., І, 1955, 213);

Сонце викотилося з-за далекого небосхилу (Ткач, Крута хвиля, 1956, 322).

4. розм. Широко розкриватися, витріщатися (про очі).

Страшно було глянуть на його вид: брови насунулись, очі викотились, судоргою повело уста (Стор., І, 1957, 378);

Очі викотились із орбіт і були страшні (Десняк, II, 1955, 359).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me