1. Словник української мови в 11 томах

викочувати

ВИКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОТИТИ, очу, отиш, док., перех.

1. Котячи, витягати, діставати що-небудь звідкись.

З підвалу почали викочувати бочки з вином (Кучер, Чорноморці, 1956, 336);

Викотили людям бочонок горілки, меду (Стор., І, 1957, 186).

2. Вивозити звідки-небудь щось на колесах.

Вантажник викочує тачку з вантажем (Мик., І, 1957, 43);

На весілля товариство Вийде погуляти Та винесе самопали, Викотять гармату (Шевч., II, 1953, 182);

Наймит викотив новий візок насеред двора (Н.-Лев., І, 1956, 75);

З повітчини викотили віялку (Головко, II, 1957, 77).

3. розм. Широко розкривати, витріщати (очі).

— Ми не невільники! — вигукнув турок Садик, викочуючи круті яйця очей на засмаглому обличчі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 452);

Вона стиснула кулаки, викотила очі, стиснула зуби і, стукаючи кулак об кулак, почала тупотіти ногами (Л. Янов., І, 1959, 324).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. викочувати — вико́чувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. викочувати — -ую, -уєш, недок., викотити, -очу, -отиш, док., перех. 1》 Котячи, витягати, діставати що-небудь звідкись. 2》 Вивозити звідки-небудь щось на колесах. 3》 розм. Широко розкривати, витріщати (очі). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. викочувати — ВИКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОТИТИ, очу, отиш, док., що. 1. Котячи, витягати, діставати що-небудь звідкись. З підвалу почали викочувати бочки з вином (В. Кучер); Викотили людям бочонок горілки, меду (О. Стороженко). Словник української мови у 20 томах
  4. викочувати — ВИТРІЩА́ТИ (про очі — широко розкривати), ВИПИНА́ТИ, П'ЯСТИ́, ПНУ́ТИ, ВИЛУ́ПЛЮВАТИ розм., ВИРЯ́ЧУВАТИ розм., ВИКО́ЧУВАТИ розм., ВИБАЛУ́ШУВАТИ розм., ВИВА́ЛЮВАТИ зневажл. — Док. Словник синонімів української мови
  5. викочувати — Вико́чувати, -ко́чую, -ко́чуєш; ви́котити, -кочу, -котиш; ви́коти, ви́котіть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. викочувати — Викочувати, -чую, -єш сов. в. викотити, -чу, -тиш, гл. 1) Выкатывать, выкатить; вывозить, вывезти изъ чего. Викочує з-під повітки віз. ЗОЮР. II. 201. Та винесе самопали, викотить гармати. Шевч. 450. Словник української мови Грінченка