викошувати

ВИКО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОСИТИ, ошу, осиш, док., перех.

1. Скошувати все, що росте на якій-небудь ділянці.

Там, де очерет систематично не викошують, його стебла рік у рік нагромаджуються у великій кількості (Наука.., 3, 1961, 41);

Я горох сама, де схочу, там посію; Сама я й викошу (Г.-Арт., Байки.., 1958. 59);

Так як викосять нивку, пов’яжуть снопи, поскладають у копи.. та й ниву поливають і копи змочують гіркими слізьми (Кв.-Осн., II, 1956, 132);

*Образно. — Снаряди викосили сад (Перв., I, 1958, 369);

// Знаходити під час косіння.

— Ти ба, якого перепела викосив — горщик! — здивовано гомоніли косарі і в’язальниці (Цюпа, Назустріч.., 1958, 356).

2. перен. Знищувати, умертвляти всіх або багатьох.

Вона майже в упор стріляла, викошуючи, наче осот, десятки гітлерівських молодчиків (Трип., Дорога.., 1944, 65);

Пошесть викосила козаків більше, ніж вогонь противника (Панч, III, 1956, 535).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. викошувати — вико́шувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. викошувати — -ую, -уєш, недок., викосити, -ошу, -осиш, док., перех. 1》 Скошувати все, що росте на якій-небудь ділянці. || Знаходити під час косіння. 2》 перен. Знищувати, умертвляти всіх чи багатьох. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. викошувати — ВИКО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОСИТИ, ошу, осиш, док. 1. що. Скошувати все, що росте на якій-небудь ділянці. Там, де очерет систематично не викошують, його стебла з року в рік нагромаджуються у великій кількості (з наук.-попул. літ. Словник української мови у 20 томах
  4. викошувати — див. нищити Словник синонімів Вусика
  5. викошувати — Вико́шувати, -ко́шую, -ко́шуєш; ви́косити, -кошу, -косиш; ви́коси, -сіть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. викошувати — Викошувати, -шую, -єш сов. в. викосити, -шу, -сиш, гл. 1) Скашивать, скосить, выкосить. Четвертину проса викосить. Рудч. Ск. І. 89. 2) Находить, найти, кося. Пішов на поле косить пшениці і викосив птичку таку гарну. Рудч. Ск. І. 163. Словник української мови Грінченка