1. Словник української мови в 11 томах

винити

ВИНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., перех. Звинувачувати кого-небудь, приписувати якусь вину.

Вже утямила [Варка] гаразд, що її не закують, що її і не винять (Вовчок, І, 1955, 177);

Не його треба за розлуку винити (Гончар, Таврія.., 1957, 451).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. винити — вини́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. винити — -ню, -ниш, недок., перех. Звинувачувати кого-небудь, приписувати якусь вину. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. винити — ВИНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., кого, що. Звинувачувати кого-, що-небудь. Вже утямила [Варка] гаразд, що її не закують, що її і не винять (Марко Вовчок); – Як же ми можемо винити в чомусь наші дні? (М. Словник української мови у 20 томах
  4. винити — див. підозрівати Словник синонімів Вусика
  5. винити — ЗВИНУВА́ЧУВАТИ кого в чому (вважати кого-небудь винним у чомусь), ОБВИНУВА́ЧУВАТИ, ВИНИ́ТИ кого за що, в чому, ОСКА́РЖУВАТИ заст.; ВИНУВА́ТИТИ перев. без додатка, ІНКРИМІНУВА́ТИ кому що, кого в чому; ПРИПИ́СУВАТИ, ПРИШИВА́ТИ розм. (перев. безпідставно). Словник синонімів української мови
  6. винити — Вини́ти, -ню́, -ни́ш гл. Винить. Її і не винять. МВ. (О. 1862. І. 104). Учителю, чи ще ти не смирився і Господа винитимеш устами. К. Іов. 90. Словник української мови Грінченка