висмикуватися

ВИСМИ́КУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́СМИКНУТИСЯ, нуся, нешся, док.

1. тільки 3 ос. Випадати, вийматися звідки-небудь внаслідок різкого руху.

Легко висмикуються з грунту [боби арахісу] при нахилі куща (Ол. та ефір. культ., 1956, 209);

// Вибиватися з-під чогось, вільно опускаючись.

Не чув [Замфір] жінчиного голосіння, не бачив її кіс, що, висмикнувшись з-під хустки від прудкого бігу, гнались за нею, як здорові чорні гадюки (Коцюб., І, 1955, 215);

Галстук висмикнувся з-під жилетки і безпорадно метлявся (Сміл., Сад, 1952, 195).

2. розм. Швидко залишати що-небудь, вибігати, вириватися звідкись, з чогось.

— Стараймося лише тепер висмикнутися в міста так, аби нас не побачили (Фр., VIII, 1952, 364);

— Так вони [бджоли] як рвонули мене з усіх боків, то я як висмикнувсь із колодки, та як ударив, так у сажі з кабаном опинився… (Вишня, І, 1956, 82).

3. тільки недок. Пас. до висми́кувати.