витикатися

ВИТИКА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́ТКНУТИСЯ, нуся, нешся, док.

1. Протикаючи, пробиваючи що-небудь, з’являтися назовні.

Насіння бобів, збіжжя, овочів, цибулини лілій бубнявіли від весняної життєдайної сили, й стебла витикалися з землі назустріч сонцю (Довж., Зач. Десна, 1957, 210);

Бувало, лиш надійде квітень — Село поліське ожива. Дерев зазеленіють віти І перша виткнеться трава (Підс., Загули.., 1960, 33).

2. Висуватися назовні звідки-небудь, із-за (з-під) чогось.

Чиясь маленька нога виткнулась з-під рядна (Коцюб., І, 1955, 241);

Сашко виткнувсь з-за ожереду й прислухався (Головко, І, 1957, 361);

// З’являтися, показуватися звідки-небудь, із-за чогось.

Тільки на ранок поверне зоря, Сонце почне витикатись, Вже почина і сусіда моя, Бджілка свята, обзиватись (Манж., Тв., 1955, 50);

Із-за обрію витикалися дивні силуети (Гончар, Таврія.., 1957, 305);

Виткнулась десь далеко з жита червона хустка молодиці.., і Харитя згадала і хору маму, і чого прийшла (Коцюб., І, 1955, 17);

// Виходити звідки-небудь, із-за чогось, виступати наперед.

Як тільки я витикаюся з-за хати і хочу попід призьбою тихенько пройти до дверей, як татова рука хапає мене за праве вухо (Мик., II, 1957, 125);

Собака виткнулась з хащів (Мирний, І, 1954, 171).

3. тільки недок., перен. Трохи виднітися, частково бути видним.

Витикались білі шпичасті верхи скель серед невеличкого темного лісу (Н.-Лев., II, 1956, 409);

З намету витикався кущ шипшини з почорнілими зморшкуватими плодами (Донч., V, 1957, 475);

Важкий дерев’яний чемодан і клунок витикалися з-під полиці (Жур., Вечір.., 1958, 225).

ВИТИКА́ТИСЯ², а́ється, недок. Пас. до витика́ти².