витикатися

ВИДНІ́ТИСЯ (бути видним, приступним зорові), ВИДНІ́ТИ, ПОЗНАЧА́ТИСЯ, ВБАЧА́ТИСЯ (УБАЧА́ТИСЯ) розм.; ВИМАЛЬО́ВУВАТИСЯ, МАЛЮВА́ТИСЯ рідше, ВИРИСО́ВУВАТИСЯ, ВИКАРБО́ВУВАТИСЯ, КРАСУВА́ТИСЯ (бути виразно видним); МРІ́ТИ, МРІ́ТИСЯ, МАЯ́ЧИ́ТИ, МАЯЧІ́ТИ, МАЙОРІ́ТИ, МА́ЯТИ, МЕРЕХТІ́ТИ, БОВВАНІ́ТИ, ДАЛЕНІ́ТИ, МАНЯ́ЧИТИ розм. рідко, МАНЯЧІ́ТИ розм. рідко, МРЯЧИ́ТИ діал. (бути видним здалеку, невиразно); ВИГЛЯДА́ТИ, ВИЗИРА́ТИ, ПОКА́ЗУВАТИСЯ, ВИКА́ЗУВАТИСЯ розм. рідко (бути видним з-за чогось, з-під чогось, із-поміж чогось); ПРОГЛЯДА́ТИ, ПРОГЛЯДА́ТИСЯ рідше, ПРОЗИРА́ТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ, ПРОРІЗА́ТИСЯ рідше, ПРОДИВЛЯ́ТИСЯ рідше, ВИСКА́ЛЮВАТИСЯ розм., СКА́ЛИТИСЯ розм. рідко (крізь щось); ВИСТУПА́ТИ з чого, ПРОСТУПА́ТИ з чого, крізь що, ВИТИКА́ТИСЯ з чого, з-під чого (трохи, частково бути, ставати видним); ПОЛИ́СКУВАТИ (виділяючись блиском); СВІТИ́ТИ, СВІТИ́ТИСЯ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (бути видним крізь що-небудь, між чим-небудь і т. ін.). — Док.: позна́читися, ви́малюватися, ви́рисуватися, ви́карбуватися, помая́чи́ти, поманячі́ти, помаячі́ти, ви́глянути, ви́зирнути, показа́тися, прогля́нути, прозирну́ти, прорі́затися, ви́скалитися, ви́ступити, проступи́ти, ви́ткнутися. За вигоном, край села, виднілось друге село (М. Коцюбинський); У траві ледь-ледь виднів залишений колесами слід (Ю. Мушкетик); Вже поблизу в пітьмі позначається берег Цірцеї (М. Зеров); На цвинтарі росли високі дерева, .. крізь сухі віти вбачалося церковне віконечко (Марко Вовчок); Попереду ясно вимальовувалися чорні фігури вершників (Григорій Тютюнник); З туману, справді, вже вирисовувався Переяслав (О. Іваненко); На місячну дорогу виплив човен, серед мінливого срібного мерехтіння викарбувався силует рибалки (І. Волошин); На зеленій.. хатині.. яскраво красувалася вивіска (П. Козланюк); Он на кінці виднокруга мріє село (Олена Пчілка); (Філемон:) Море синьою стягою ледве мріється здаля (переклад М. Лукаша); У темряві невиразно маячили силуети хат (Ю. Збанацький); Гостроверхі шапки маячіли здалека.. Це були татари (Б. Грінченко); Над лісом, що майорів півколом, небо здавалося бліднішим (Ірина Вільде); Ліворуч мерехтів на вершку могили мурований стовп (Юліан Опільський); Безлюдний пляж. І лише дві постаті бовваніють удалині (А. Головко); Даленіє місто на осіннім фоні (В. Сосюра); На горбку манячили чорні силуети вітряків (О. Десняк); На долині манячіли.. намети (І. Нечуй-Левицький); Назустріч мені поспішали з базу жінки.., з їх кошиків виглядали барвінок і первоцвіт (М. Коцюбинський); Серед пучечків торішньої трави де-не-де визирали вже блакитними оченятами проліски (Б. Грінченко); На тлі.. лісу показується біла мурована брама (М. Коцюбинський); А з долини церква виказувалась в садку (А. Свидницький); З ранкового туману подекуди проглядали густі віти дерев, кручі (І. Ле); Дорога проглядалась у бінокль верстов на п'ять (П. Панч); Між верхівками дерев сірими плямами прозирало небо (П. Кучера); Враз темніє, і, до цвяшків подібні, Прорізуються зорі мовчазні В осіннім небі (Л. Первомайський); А над селом вискалюється з зелені червоний двір (І. Франко); — А наші черевики, — вигукнув Михайло, — черевики з продертими підошвами, крізь які скаляться панські пальці! (П. Загребельний); Вдалині вже неясно виступало з імли підніжжя могутнього гірського кряжа (З. Тулуб); Вдалині.. виднілися довжанські ліси, а ближче з густих чагарів проступало білими хатами село Ступки (Григорій Тютюнник); Ліворуч, з-за далеких горбів, витикається високий.. димар цукроварні (В. Козаченко); Молода береза соромливо світила крізь ліщинник білим тілом (О. Донченко); Вже крізь віти світяться вогні (В. Сосюра); Будівля.. просвічувала червоною цеглою крізь золотисте мереживо риштувань (Ю. Смолич); Руїни просвічувалися крізь густе плетиво обгорілих садів (В. Кучер). — Пор. 1. ви́дний.

ВИСУВА́ТИСЯ (частково або повністю переміщатися звідки-небудь назовні), ВИСО́ВУВАТИСЯ, ВИСТАВЛЯ́ТИСЯ, ВИЛА́ЗИТИ, ВИБИВА́ТИСЯ, ВИТИКА́ТИСЯ, ВИХИЛЯ́ТИСЯ, ВИСТРО́МЛЮВАТИСЯ, ВИСТРОМЛЯ́ТИСЯ, ВИСМИ́КУВАТИСЯ. — Док.: ви́сунутися, ви́ставитися, ви́лізти, ви́битися, ви́ткнутися, ви́хилитися, ви́стромитися, ви́смикнутися. Висувається з-за коминка хтось (А. Тесленко); Татаєв висовувався з будки й напружено вдивлявся вперед (О. Донченко); З дверей виставляється голова хлопчика в пошарпаній.. шапці (Леся Українка); Опівдні над Сулою почали вилазити з кущів люди (І. Нечуй-Левицький); Неприкрита нога Антона вибивалась з-під ковдри (М. Коцюбинський); Коли хтось витикався з німецьких окопів, його чекала метка куля дівчини (С. Скляренко); Вихилявся (Бондар) за кожним разом із крамниці й купав на сонці свою білу бороду (М. Коцюбинський); Двері трошки відхилилися і крізь їх у хату вистромилась невеличка голова (Б. Грінченко); Часами й злякана сіра миш висмикнеться зі своєї нори (І. Франко).

ВИХО́ДИТИ (іти звідки-небудь назовні, за межі чогось), ВИХОДЖА́ТИ (ВИХОЖА́ТИ рідко) поет.; ВИ́ДИБАТИ розм., ВИДИ́БУВАТИ розм. (повільно); ВИКРАДА́ТИСЯ, ВИСЛИЗА́ТИ розм., ВИСМИ́КУВАТИСЯ розм., ВИСКО́ВЗУВАТИ розм., ВИСКОВЗА́ТИ розм. (непомітно); ВИСТУПА́ТИ (вперед, на відкрите місце); ВИБРО́ДЖУВАТИ (бредучи у воді); ВИЛА́ЗИТИ розм., ВИЛІЗА́ТИ розм. (притримуючись руками або продираючись, протискаючись); РЕТИРУВА́ТИСЯ жарт.; ВИВА́ЛЮВАТИ розм., ВИВА́ЛЮВАТИСЯ розм. (у великій кількості); ВИШТО́ВХУВАТИСЯ розм. (штовхаючись); ВИМІТА́ТИСЯ фам. (із приміщення); ВИТИКА́ТИСЯ розм. (з-за чогось); ВИПИХА́ТИСЯ розм., ВИСУВА́ТИСЯ розм., ВИСО́ВУВАТИСЯ розм. (з-за столу, парти тощо). — Док.: ви́йти, ви́дибати, ви́шкандибати розм. ви́чвалати розм. ви́чапати розм. ви́крастися, ви́слизнути, ви́смикнутися, ви́сковзнути, ви́ступити, ви́брести, ви́лізти, ви́валити, ви́валитися, ви́битися, ви́штовхатися, ви́местися, ви́ткнутися, ви́пхнутися, ви́сунутися. Ходить він годину, ходить він і другу. Не виходить чорнобрива із темного лугу (Т. Шевченко); І козаки із хатів-куренів виходжали (В. Сосюра); Увечері, мов зоря тая, Марія з гаю вихожає (Т. Шевченко); Ованес біжить, стрибає, З лісу ж старець видибає (П. Тичина); Вишкандибав з хати (Словник Б. Грінченка); Приловчилась (Марійка), двері одчинила, вичвалала надвір (С. Васильченко); Тоді рішуче вичапав з заметів, пробрався до лісничівки (П. Загребельний); — Боюся, що бачили мене, як я викрадався з міста (І. Франко); З концтабору хлопцеві якось пощастило вислизнути (І. Волошин); — Стараймося лише тепер висмикнутися з міста так, аби нас не побачили (І. Франко); Упевнившись, що нікого нема, Василько швиденько висковзнув із своєї схованки (А. Турчинська); Він глибоко вдихнув грудьми повітря,.. і виступив з натовпу наперед (А. Головко); Опираючись їй (течії) грудьми, бійці швидко вибродили за Чернишем на берег (О. Гончар); За мріями Оверко і незчувся, як вибрів на битий шлях (К. Гордієнко); Опівдні над Сулою почали вилазити з кущів люди (І. Нечуй-Левицький); Андрійко непомітно ретирувався, щоб уникнути ще однієї неприємної розмови (П. Кочура); Зі школи на майдан вивалила дітвора (А. Головко); Хлібороби починають важко вивалюватися (з сіней) на подвір'я (М. Стельмах); Ніхто не грюкав у двері (лазні) й не вимагав швидше вимітатись геть (Ю. Яновський); Як тільки я витикаюся з-за хати і хочу попід призьбою тихенько пройти до дверей, як татова рука хапає мене за праве вухо (І. Микитенко); Комендант устав, випхався з-за парти (І. Ле); Він висунувся з-поза стола й сів коло баби Семенихи (В. Стефаник). — Пор. 1. вибира́тися.

ПРОБИВА́ТИСЯ (долаючи що-небудь, з'являтися звідкись назовні), ВИБИВА́ТИСЯ, ВИБИВА́ТИ рідше, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ (ПРОРІЗА́ТИСЯ рідше), ВИТИКА́ТИСЯ, ПРОТИКА́ТИСЯ, ЛІ́ЗТИ, ВИЛА́ЗИТИ, ВИЛІЗА́ТИ, ПРОДИРА́ТИСЯ розм., ВИПИРА́ТИСЯ розм.; ВИРИВА́ТИСЯ, ПРОРИВА́ТИСЯ (рвучко, раптово). — Док.: проби́тися, ви́битися, ви́бити, прорі́затися, ви́ткнутися, проткну́тися, ви́лізти, проде́ртися (продра́тися), ви́пертися, ви́рватися, прорва́тися. З величезної купи уламків і брухту пробивалося жовте полум'я (О. Донченко); А під горою джерело — струмок вибився з-під камінних гір (І. Ле); З пащеки гідри важким гнутим струменем вибивала вода (О. Гончар); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик,- ще один зубик прорізувався (І. Вирган); Батюшка подивився на Марійку, начеб у неї з-під хустки щонайменше прорізалися диявольські роги (М. Стельмах); Ніхто (з дітей) не хотів іти з поля, бо кожному хотілося на власні очі побачити, як витикатимуться чарівні паростки (О. Іваненко); Де-не-де протикався погорблений, порослий мохом козячий глід (В. Земляк); Сонечко так ясно світить і гріє, травиця з землі так і лізе (Панас Мирний); — Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість (О. Довженко); На дорогах продиралась між камінням трава (В. Гжицький); Степове добро починає випиратися з землі квапливо, нестримно, так буйно, ніби під шаром чорнозему розлито (Т. Масенко); Я стояла в коридорі, а на підлозі переді мною — великий рухливий клубок тіл. Час від часу з цього клубка виривались руки (В. Дрозд); Дніпрові хвилі з шумом налітали на зруби, на каміння й тисячами струмочків проривались між ними (Г. Коцюба). — Пор. 1. проступа́ти, 1. пророста́ти.

СХО́ДИТИ (про рослини — давати сходи), ПРОРОСТА́ТИ, ВИТИКА́ТИСЯ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОКЛЬО́ВУВАТИСЯ, ПРОДЗЬО́БУВАТИСЯ. — Док.: зійти́, прорости́, ви́ткнутися, проби́тися, проклю́нутися, продзьо́ба́тися. В полонинах трави ярі сходять (Леся Українка); Осінь тепла. Коли б посіяти жито, ще б встигло зійти і закущитися (С. Чорнобривець); Дід.. просить на землю тихого дощу і парного тепла, від якого найкраще проростає насіння (М. Стельмах); Насіння бобів, збіжжя, овочів, цибулини лілій бубнявіли від весняної життєдайної сили, й стебла витикалися з землі назустріч сонцю (О. Довженко); Уже жовтіли козельці, зеленіли кущики пасльону, пробивався спориш (П. Панч); Десь-не-десь прокльовувалася з землі свіжа зелень (І. Франко).