вичавлювати

ВИЧА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ЧАВИТИ, влю, виш; мн. ви́чавлять; док., перех.

1. Стискаючи, здавлюючи що-небудь, виділяти рідину, рідку масу.

Беруть йоржів, відварюють. Потім починають їх проціджувати й вичавлювати (Довж., Зач. Десна, 1957, 196);

З підготовлених лимонів зрізують шкірочку, ..вичавлюють сік, вичавки варять і проціджують (Технол. пригот. їжі, 1957, 207).

2. перен. Впливаючи різними способами на кого-, що-небудь, одержувати щось.

Коли вже графи так навчилися вичавлювати гроші з мужиків, то чого має миндальничати він? (Стельмах, I, 1962, 186);

Ганський вдоволено потирав руки. З цього недоумкуватого камердинера він вичавить усе, що треба (Рибак, Помилка.., 1956, 59);

— Досі думав, що ваша рука лише на карбованці лежить, а тепер ви її на душу положили, хочете з неї зиск вичавити (Стельмах, Хліб.., 1959, 185);

// Примушувати кого-небудь позбавитися чогось.

— Фронт вичавив з тебе всі дурні ілюзії і випхав на роздоріжжя (Кол., На фронті.., 1959, 42);

// Примушувати себе або кого-небудь до зовнішнього прояву чогось.

Вичавивши на своєму обличчі ласкаву посмішку, я промовив: — Прошу вас, мадам, сідайте (Сміл., Сашко, 1954, 52);

[Тур:] Не бреши, дяче, легше з тебе шкуру здерти, ніж вичавити хоч одну сльозу (Корн., П’єси, 1947, 186).

3. розм. Передушувати, знищувати всіх, багатьох (переважно про комах).

Не вичавиш бджіл в вулії (Сл. Гр.).