вичавлювати

ВИЧА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ЧАВИТИ, влю, виш; мн. ви́чавлять; док.

1. що. Стискаючи, здавлюючи що-небудь, витісняти, видаляти назовні рідину, рідку масу і т. ін.; витискати.

Беруть йоржів, відварюють. Потім починають їх проціджувати й вичавлювати (О. Довженко);

Джошуа Сміт і вухом не повів, він вичавлював з тюбика якусь масу (М. Білкун).

2. що, перен. Впливаючи різними способами на кого-, що-небудь, одержувати щось.

Іван робив по двору коло за колом, нещадно газуючи і вичавлюючи з перегрітого мотора все, що можна було вичавити (В. Дрозд);

Ганський вдоволено потирав руки. З цього недоумкуватого камердинера він вичавить усе, що треба (Н. Рибак);

– Досі думав, що ваша рука лише на карбованці лежить, а тепер ви її на душу положили, хочете з неї зиск вичавити (М. Стельмах);

// Примушувати кого-небудь позбавитися чогось.

– Фронт вичавив з тебе всі дурні ілюзії і випхав на роздоріжжя (П. Колесник);

// Примушувати себе або кого-небудь до зовнішнього вияву чогось.

Вже несила сміятися – задихався, гортаючи закляклими пальцями папери на столі, і все одно вичавлював з грудей штучні клекоти (В. Дрозд);

Вичавивши на своєму обличчі ласкаву посмішку, я промовив: – Прошу вас, мадам, сідайте (Л. Смілянський).

3. кого, що, розм. Знищувати всіх, багатьох.

Вичавлювали нас танками по степах, вибомблювали з лiтакiв по лiсах та перелiсках (О. Гончар);

Не вичавиш бджіл в вулії (Сл. Гр.).