вияснятися

ВИЯСНЯ́ТИСЯ, я́ється і ВИЯ́СНЮВАТИСЯ, юється, недок., ВИ́ЯСНИТИСЯ, иться, док.

1. Виходити, з’являтися з-за хмар, туману і т. ін. або ставати яснішим, світлішим (про сонце, місяць, зірки).

Ранками над Голою горою пропливали прозорі тумани, вияснювалося сонце й парувала земля (Чорн., Визвол. земля, 1959, 10);

Внизу шурхотіло море, а місяць так вияснявся, що починали блищати крупні піщини (Рудь, Гомін.., 1959, 12);

Як серпанком, укрила [роса] степ; небо потемніло, зорі вияснились (Стор., І, 1957, 341);

// Світлішати, ставати ясним, безхмарним або малохмарним (про небо, обрій і т. ін.).

Небо вияснилося, перетнуте барвистою веселкою (Кучер, Зол. руки, 1948, 60).

2. перен. Ставати веселішим, привітнішим (звичайно про обличчя).

А ж минає кілька хвилин, і обличчя у Тасі починає знову вияснятись, як небо на годину (Вас., II, 1959, 314).

За малу годину вияснилось бліде та понуре обличчя Грицькове, загомонів знов звичайним робом (Барв., Опов.., 1902, 154).

3. безос. Яснішати, світлішати (про погоду); випогоджуватися.

У долині лежав ще густий смерк, але за кілька хвилин вияснюватиметься і тут (Смолич, Ми разом.., 1950, 142);

Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило (Кв.-Осн., II, 1956, 153);

На заході трохи вияснилося, і на мутному небі вирізалися контури чорних, мов важкі хмари, гір (Коцюб., І, 1955, 349).

4. тільки док., безос., перен. Стати кращим, веселішим (про життя).

— Сину мій, одружися! — Добре, моя мати, — одкаже, — одружуся, чи не виясниться мені з хорошою людиною! (Вовчок, І, 1955, 236);

— Піду, — думала Олександра, — він поховав трьох жінок, то буде мене жалувати, бо вчетверте не ожениться. Може, мені хоч трохи виясниться… (Коцюб., I, 1955, 67).

5. Ставати ясним, зрозумілим; з’ясовуватися.

— Ну, та йди вже! — наказує йому становий. — Як скінчимо діло, тоді виясниться, — додав наприкінці (Мирний, IV, 1955, 375);

Може, нарешті, виясниться справа, чи він [А. Кримський] отримав мій лист з Сан-Ремо і ще раніше з Буковини (Л. Укр., V, 1956, 405).