внука
ВНУ́КА (ОНУ́КА, рідко УНУ́КА), и, ж. Дочка сина або дочки.
Оце тобі, татку, за твою науку: сядь собі у запічку, колиши унуку (Номис, 1864, № 14228);
А Таміла, онука Ганни Денисівни Кошової, їде.. із Білоцерківського сільськогосподарського технікуму до бабусі в гості (Вишня, І, 1956, 347);
Як же зятя не спитать, Як живе дочка і внука (Забашта, Пісня.., 1961, 115).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- внука — вну́ка іменник жіночого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
- внука — (онука, рідко унука), -и, ж. Дочка сина або дочки. Великий тлумачний словник сучасної мови
- внука — ВНУ́КА (ОНУ́КА, рідко УНУ́КА), и, ж. Дочка сина або дочки. Оце тобі, татку, за твою науку: сядь собі у запічку, колиши унуку (Номис); Втішно підтанцьовувала мала, з жовтими кісками онука і співала, ніби комар увечері, тоненько... (К. Словник української мови у 20 томах