внуча
ВНУЧА́ (ОНУЧА́, рідко УНУЧА́), а́ти, с. Зменш. до внук і вну́ка.
Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки і бавить Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча (Шевч., II, 1953, 242);
Хочеться старій бачити онуча (Мирний, IV, 1955, 43);
І підростуть малі внучата На вольні, радісні жнива (Мал., II, 1956, 51).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- внуча — внуча́ іменник середнього роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
- внуча — (онуча, рідко унуча), -ати, с. Зменш. до внук і внука. Великий тлумачний словник сучасної мови
- внуча — ВНУЧА́ (ОНУЧА́, рідко УНУЧА́), а́ти, с. Зменш. до внук і вну́ка. Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки і бавить Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча (Т. Шевченко); І підростуть малі внучата На вольні, радісні жнива (А. Словник української мови у 20 томах
- внуча — див. внук; дитина Словник синонімів Вусика
- внуча — ВНУК (УНУ́К), ОНУ́К, ВНУЧА́. Груші хату вкрили, Що діди й баби на спомин Унукам садили (П. Куліш); Стара Кайдашиха дуже любила свого онука, колихала його, цілувала, пестила (І. Нечуй-Левицький); І досі сниться: .. Словник синонімів української мови
- внуча — Внуча́, -ча́ти, -ча́ті, -ча́м; внуча́та, -ча́т, -ча́там Правописний словник Голоскевича (1929 р.)