1. Словник української мови в 11 томах

вогко

ВО́ГКО. Присл. до во́гкий.

Несподівано, раптом у чорну тишу щось впало.. Заскакало по листі, збудило повітря, штовхнуло землю і вогко дихнуло просто о лице (Коцюб., II, 1955, 209);

Очі у батька вогко заблищали, як сині скельця (Донч., VI, 1957, 110);

// у знач. присудк. сл.

Вогко навкруги, холоднішає ніч (Гончар, Таврія.., 1957, 553).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вогко — во́гко прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. вогко — Присл. до вогкий. || у знач. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вогко — ВО́ГКО. Присл. до во́гкий. Несподівано раптом у чорну тишу щось впало .. Заскакало по листі, збудило повітря, штовхнуло землю і вогко дихнуло просто о лице (М. Коцюбинський); Очі телиці вогко, свіжо й іронічно ласкаво не перестають посміхатись (В. Словник української мови у 20 томах
  4. вогко — Во́гко, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)