1. Словник української мови в 11 томах

волока

ВОЛО́КА, и, ж.

1. заст. Мотузок, яким зав’язують постоли та обв’язують онучі на нозі.

Онучі, постоли, волоки Шпурлялись (Котл., І, 1952, 272);

Волоки — вовняні мотузки, якими зав’язують постоли (Фр., І, 1955. 426);

Денис Іванович виразно побачив її ноги; зашнуровані перехрестям волок, вони під колінними ямками закінчувались двома вузликами (Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 229).

2. На Україні, а також у Польщі, Литві, Білорусії в другій половині XV-XVII ст. — ділянка землі площею близько 16,8 га.

В другій половині XV — першій половині XVII ст. панщина в Галичині і в Західній Волині доходить уже до одного-двох днів на тиждень з лану або волоки (Іст. УРСР, I, 1953, 129).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. волока — воло́ка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. волока — -и, ж. 1》 заст. Мотузок, яким зав'язують постоли та обв'язують онучі на нозі. 2》 На Україні, а також у Польщі, Литві, Білорусії в другій половині 15-17 ст. – ділянка землі площею близько 16,8 га. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. волока — ВОЛО́КА, и, ж. 1. заст. Мотузок, яким зав'язують постоли та обв'язують онучі на нозі. Онучі, постоли, волоки Шпурлялись (І. Котляревський); Волоки – вовняні мотузки, якими зав'язують постоли (І. Словник української мови у 20 томах
  4. волока — Земельна і фіскальна одиниця, міра земельної площі, що дорівнювала 30-33 моргів (19-22 га) Словник застарілих та маловживаних слів
  5. волока — Волока, -ки ж. 1) Завязка у лаптей, постоловъ и пр. Котл. Ен. VI. 51. Гол. Од. 67. Шух. I. 121. О. 1862. V. Кух. 37. Наступив йому на волоку од постола. Грин. І. 123. ув. волочище. Вербовими пастолищами, лозовими волочищами. Грин. ІІІ. 98. Словник української мови Грінченка