1. Словник української мови у 20 томах

волока

ВОЛО́КА, и, ж.

1. заст. Мотузок, яким зав'язують постоли та обв'язують онучі на нозі.

Онучі, постоли, волоки Шпурлялись (І. Котляревський);

Волоки – вовняні мотузки, якими зав'язують постоли (І. Франко);

Постоли розбилися і тримаються лишень на самих волоках (У. Самчук);

Денис Іванович виразно побачив її ноги; зашнуровані перехрестям волок, вони під колінними ямками закінчувались двома вузликами (М. Стельмах).

2. В Україні, а також у Польщі, Литві, Білорусі в другій половині XV – XVII ст. – ділянка землі площею близько 16,8 га.

У другій половині XV – першій половині XVII ст. панщина в Галичині і в Західній Волині доходить уже до одного – двох днів на тиждень з лану або волоки (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. волока — воло́ка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. волока — -и, ж. 1》 заст. Мотузок, яким зав'язують постоли та обв'язують онучі на нозі. 2》 На Україні, а також у Польщі, Литві, Білорусії в другій половині 15-17 ст. – ділянка землі площею близько 16,8 га. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. волока — Земельна і фіскальна одиниця, міра земельної площі, що дорівнювала 30-33 моргів (19-22 га) Словник застарілих та маловживаних слів
  4. волока — ВОЛО́КА, и, ж. 1. заст. Мотузок, яким зав’язують постоли та обв’язують онучі на нозі. Онучі, постоли, волоки Шпурлялись (Котл., І, 1952, 272); Волоки — вовняні мотузки, якими зав’язують постоли (Фр., І, 1955. Словник української мови в 11 томах
  5. волока — Волока, -ки ж. 1) Завязка у лаптей, постоловъ и пр. Котл. Ен. VI. 51. Гол. Од. 67. Шух. I. 121. О. 1862. V. Кух. 37. Наступив йому на волоку од постола. Грин. І. 123. ув. волочище. Вербовими пастолищами, лозовими волочищами. Грин. ІІІ. 98. Словник української мови Грінченка