волохатий

ВОЛОХА́ТИЙ, а, е.

1. Оброслий, покритий густим волоссям.

А вона [гусінь] лізла по ньому бридка, волохата і лоскотала плече (Коцюб., II, 1955, 205);

На мить Черниш заглядів Сагайду, що майнув у розпанаханій гімнастьорці, з оголеними волохатими грудьми (Гончар, І, 1954, 108);

// Який має довгу густу вовну.

Чорні буйволиці,.. покинувши їсти, повернули до гостей свої волохаті шиї (Коцюб., II, 1955, 113);

Дівчинка підвела руки вгору, затупцювала на місці, і волохаті собаки зупинились коло неї (Ів., Вел. очі, 1956, 13);

// Який має кучеряве пір’я (про породу птахів).

Ячменю пригорщ висиплем під вікном: синиці, шпаки поназлітаються, голуб волохатий спуститься (Вовчок, VI, 1956, 226).

2. Дуже настовбурчений, розпатланий, скуйовджений (про пасма волосся на голові тощо).

Заревла Сивоборода, волохата Рідня Саулова пузата (Шевч., II, 1953, 353);

У нього були великі вуха й гострі очиці під волохатими бровами (Донч., II, 1956, 345).

3. З довгим густим ворсом (про хутро, тканини й вироби з них).

Малий, бородатий дідок.. у волохатій шапці з куниці (Л. Укр., III, 1952, 194);

Біля переправи стояв генерал у волохатій бурці (Гончар, І, 1954, 325).

4. перен., розм. З густими гілками, листям, шпильками і т. ін., які стирчать у різні боки.

На шибках.. лежали нерухомі тіні од волохатих гілочок і сучечків (Вас., І, 1959, 239);

Шуміли столітні волохаті сосни кучерявим верховіттям (Ле, Опов. та нариси, 1950, 9).

5. перен. Який має невиразні контури, поверхню.

За волами виринула й стала в яру волохата постать (Вас., I, 1959, 131);

Підставивши долоню, Аркадій затримав волохату сніжинку (Коп., Тв., 1955, 346);

Кудись пливуть тумани волохаті (Бойко, Про 17 літ, 1958, 49).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me