волохатий

ВОЛОХА́ТИЙ, а, е.

1. Оброслий, покритий густим волоссям.

Заревла Сивоборода, волохата Рідня Саулова пузата (Т. Шевченко);

На мить Черниш заглядів Сагайду, що майнув у розпанаханій гімнастьорці, з оголеними волохатими грудьми (О. Гончар);

// Який має довгу густу вовну, шерсть.

Чорні буйволиці, .. покинувши їсти, повернули до гостей свої волохаті шиї (М. Коцюбинський);

Дівчинка підвела руки вгору, затупцювала на місці, і волохаті собаки зупинились коло неї (О. Іваненко);

// Який має кучеряве пір'я (про породу птахів).

Ячменю пригорщ висиплем під вікном: синиці, шпаки поназлітаються, голуб волохатий спуститься (Марко Вовчок).

2. Дуже настовбурчений, скуйовджений (про волосся на голові, обличчі і т. ін.).

У нього були великі вуха й гострі очиці під волохатими бровами (О. Донченко).

3. З довгим густим ворсом (про хутро, тканини і вироби з нього).

Малий, бородатий дідок .. у волохатій шапці з куниці (Леся Українка);

Широкий і волохатий піджак .. був, після купання в вимивині з струмковою водою, досить чистий (В. Барка);

Біля переправи стояв генерал у волохатій бурці (О. Гончар).

4. перен., розм. З густими гілками, листям, шпильками і т. ін., які стирчать у різні боки.

На шибках .. лежали нерухомі тіні од волохатих гілочок і сучечків (С. Васильченко);

На вулиці дерева якісь височенні та волохаті, чорно-зеленого кольору, темні такі та рясні, широколисті, – осики й дуби (І. Багряний);

Шуміли столітні волохаті сосни кучерявим верховіттям (Іван Ле).

5. перен. Який має невиразні контури, поверхню.

За волами виринула й стала в яру волохата постать (С. Васильченко);

Темним волохатим силуетом стоїть на сході княжий маєток (М. Хвильовий);

Кудись пливуть тумани волохаті (Г. Бойко);

Між фігурними колонами – зорі. Якісь великі, волохаті, тремтливі (О. Бердник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me