1. Словник української мови в 11 томах

волоцюга

ВОЛОЦЮ́ГА, и, ч. і ж., зневажл.

1. Бездомна людина, яка не працює, а живе з крадіжок, жебрацтва і т. ін., постійно змінюючи місце перебування; бродяга, пройдисвіт.

Хто за його добре слово скаже? П’яниця, волоцюга, пройдисвіт — от тобі і все! (Мирний, І, 1954, 86);

З-поміж гущавини вискочила ціла шайка [зграя] якихось обшарпаних волоцюг і кинулася до карети (Фр., ІІІ, 1950, 150);

Бідних, що тиснулися до дверей їх дому, вона [Ядзя] не любила, бо звикла вважати їх від дитинства волоцюгами, котрі не хочуть робити, а воліють жебрати (Кобр., Вибр., 1954, 102);

Волоцюги і бандити на радянський край пішли, щоб землею володіти, щоб і ми, і наші діти у ярмі завжди були (Уп., Вірші.., 1957, 186);

// Про того, хто ходить кудись без потреби, часто уникаючи роботи.

— А де ж ти, волоцюго, волочився до цього часу? — крикнула Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 269);

// жарт. Про того, хто певний час був відсутній дома.

Аж ось Катря підняла вгору голову і крикнула радісно і сердито: — А ось і наш волоцюга! (Вас., II, 1959, 352).

2. Той, хто любить волочитися за ким-небудь.

Замість того, щоб тобі у горницях сидіти, так ти, волоцюго, повіялася до хлопців на кухню (Мирний, IV, 1955, 167);

— Я й сама бачу, який ти є волоцюга й зальотник! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 352).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. волоцюга — волоцю́га іменник чоловічого або жіночого роду, істота зневажл. Орфографічний словник української мови
  2. волоцюга — Безхатченко, блудяга, галайда, як ім. бездомний; (непосида) швендя, сновига; (зайда) приплентач; ЖМ. зальотник, донжуан, (жінка) шльондра. Словник синонімів Караванського
  3. волоцюга — -и, ч. і ж., зневажл. 1》 Бездомна людина, яка не працює, а живе з крадіжок, жебрацтва і т. ін., постійно змінюючи місцеперебування; бродяга, пройдисвіт. || Про того, хто ходить кудись без потреби, часто уникаючи роботи. || жарт. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. волоцюга — ВОЛОЦЮ́ГА, и, ч. і ж., розм. 1. Бездомна людина, яка не працює, а живе з крадіжок, жебрацтва і т. ін., постійно змінюючи місцеперебування; бродяга, пройдисвіт. Словник української мови у 20 томах
  5. волоцюга — I блудяга, блудько, бродяга, заблуда, забрьоха, заволока, зайда, мандрьоха, нетяга, приблуда II див. бездомний; подорожній; розпусник Словник синонімів Вусика
  6. волоцюга — БРОДЯ́ГА (бездомна, зубожіла людина, яка не має постійного місця проживання, сталого заняття), ВОЛОЦЮ́ГА зневажл., МАНДРЬО́ХА зневажл., ПРОЙДИ́СВІТ зневажл., ПРИБЛУ́ДА зневажл., БУРЛА́КА заст., БУРЛА́К заст. рідко, БЛУДЯ́ГА діал., ГАЛАЙДА́ діал. Словник синонімів української мови
  7. волоцюга — Волоцю́га, -ги, -зі; -цю́ги, -цю́г Правописний словник Голоскевича (1929 р.)