вольниця
ВО́ЛЬНИЦЯ, і, ж., збірн., іст. Селяни-кріпаки, ремісники і т. ін., що тікали від поміщиків та поселялися на окраїнах Московської держави й Польщі, здобуваючи таким чином певну незалежність.
Нижче гримучих камінних порогів [Дніпра] осіла була на довгі часи запорізька вольниця (Рильський, III, 1956, 251);
— Сибір був захоплений буйною вольницею Єрмака, тими людьми, яким було тісно на Русі (Стельмах, Хліб.., 1959, 21).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вольниця — во́льниця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- вольниця — -і, ж., збірн., іст. Селяни-кріпаки, ремісники і т. ін., що тікали від поміщиків та поселялися на окраїнах Московської держави й Польщі, здобуваючи таким чином певну незалежність. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вольниця — ВО́ЛЬНИЦЯ, і, ж., збірн., іст. Селяни-кріпаки, ремісники і т. ін., що тікали від поміщиків і поселялися на окраїнах Московської держави й Польщі, стаючи козаками і здобуваючи таким чином певну незалежність. Словник української мови у 20 томах