1. Словник української мови в 11 томах

воєначальник

ВОЄНАЧА́ЛЬНИК, а, ч., рідко. Командувач, полководець.

Воєначальники С. Потоцький і Шемберг попали в полон до козаків (Іст. УРСР, І, 1953, 221);

Попудренко розумів, що в цьому рейді він здав складний іспит на воєначальника великого партизанського з’єднання (Шер., В партиз. загонах, 1947, 110).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. воєначальник — воєнача́льник іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
  2. воєначальник — -а, ч., рідко. Командувач, полководець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. воєначальник — ВОЄНАЧА́ЛЬНИК, а, ч. Командувач, полководець. Попудренко розумів, що в цьому рейді він здав складний іспит на воєначальника великого партизанського з'єднання (М. Словник української мови у 20 томах
  4. воєначальник — КОМАНДИ́Р чого і без додатка (керівник військової частини), ВОЄНАЧА́ЛЬНИК, КОМА́НДУВАЧ, КОМА́НДУЮЧИЙ чим і без додатка, ПОЛКОВО́ДЕЦЬ (той, хто керує великим військовим з'єднанням). Перед командиром загону молодий хлопець, щойно повернувся з розвідки (А. Словник синонімів української мови