відв’язувати

ВІДВ’Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДВ’ЯЗА́ТИ, яжу́, я́жеш, док., перех. Розв’язуючи, відокремлювати від прив’язі що-небудь прив’язане.

Хто важниці відв’язував, хто воли виганяв за табір у поле (Барв., Опов.., 1902, 138);

Одв’язує [чоловік] тиковку від ціпка, переливає в неї всю воду з кухля і знов прив’язує (Л. Укр., III, 1952, 127);

Вони вийдуть на берег уранці, одв’яжуть чужий човен і випливуть на річку (Коцюб., 1, 1955, 384);

Служники відв’язали від сідел ведмежі шкури (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 407);

// Звільняти когось від прив’язі, робити вільним.

Кат скочив на віз й, одв’язавши, звів Солоху й повів до стовпа (Мирний, І, 1954, 69);

Гнат відв’язав коня і, намацавши стремена, хвацька влетів у сідло (Тют., Вир, 1964, 173).