відгортати

ВІДГОРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДГОРНУ́ТИ, орну́, о́рнеш, док., перех.

1. Відкидати, відсувати що-небудь руками або за допомогою знаряддя.

Усі їли мовчки. Шестірний цідив юшечку, одгортав бурячки, цибулю, кріп (Мирний, І, 1954, 234);

Селяни брались лопатами відгортати піщані замети від своїх облуплених мазанок, як узимку відгортають на півночі сніг (Гончар, Таврія.., 1957, 6);

Андрійко Дорошко забіг у курник. Відгорнув підозрілу купу соломи.. в кутку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 419);

// з чого, від чого. Переміщати в звичайне положення (волосся, коси тощо).

Вона.. одгортала волосся з чола (Коцюб., І, 1955, 370);

— Ге-ге-ге! — аж схопився Григорко і відгорнув чуприну від вух (Козл., Ю. Крук, 1957, 346).

2. Відхиляти край одягу, завіси й т. ін.

Він обережно одгортав полу кожушини й, заглядаючи на груди, подовгу милувався з нього [жетона] (Епік, Тв., 1958, 407);

Юрко відгорнув край завіси й глянув у зал (Донч., IV, 1957, 472);

// Відхиляти вбік від природного положення.

Калина відгортає рукою високі стебла (Коз., Вісімсот.., 1953, 122).

3. розм., рідко. Те саме, що відпиха́ти; відстороняти.

Радивон Михайлович розправив лікті і, легко одгорнувши набік своїх сусідів, зробив кілька кроків наперед (Епік, Тв., 1958, 447);

Рукою грубо.. відгорнув захисника, а той поточився серед хати (Лс, Міжгір’я, 1953, 335).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me