відгортати

ВІДГОРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДГОРНУ́ТИ, орну́, о́рнеш, док.

1. що. Відкидати, відсувати що-небудь руками або за допомогою знаряддя.

Шестірний цідив юшечку, одгортав бурячки, цибулю, кріп (Панас Мирний);

Селяни брались лопатами відгортати піщані замети від своїх облуплених мазанок, як узимку відгортають на Півночі сніг (О. Гончар);

Андрійко Дорошко забіг у курник. Відгорнув підозрілу купу соломи .. в кутку (І. Цюпа);

// з чого, від чого. Переміщати волосся, коси і т. ін.

Вона .. одгортала волосся з чола (М. Коцюбинський);

Мати присіла до Миколи, гладить йому чоло, відгортаючи чуб (В. Барка);

– Ге-ге-ге! – аж схопився Григорко і відгорнув чуприну від вух (П. Козланюк).

2. що. Відхиляти край одягу, завіси і т. ін.

Вітер ріже осокою в очі, відгортає поли кожушка, здирає темно-синій берет (В. Винниченко);

Він обережно одгортав полу кожушини й, заглядаючи на груди, подовгу милувався з нього [жетона] (Г. Епік);

Юрко відгорнув край завіси й глянув у зал (О. Донченко);

// Відхиляти вбік від природного положення.

Калина відгортає рукою високі стебла (В. Козаченко).

3. кого, розм., рідко. Те саме, що відпиха́ти; відстороняти.

Радивон Михайлович розправив лікті і, легко одгорнувши набік своїх сусідів, зробив кілька кроків наперед (Г. Епік);

Рукою грубо .. відгорнув захисника, а той поточився серед хати (Іван Ле).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me