відмінник
ВІДМІ́ННИК, а, ч.
1. Учень, який вчиться на "відмінно".
Діти в мене хороші, не жаліюсь, обоє відмінники, обоє роботящі (Шиян, Гроза.., 1956, 685).
2. чого. Звання, яке надається тому, хто дуже добре працює, сумлінно виконує свої обов’язки. Учитель-відмінник;
// Той, кому надано це звання.
Солод.. міг би стати відмінником бойової підготовки (Руд., Вітер.., 1958, 88);
Відмінник народної освіти.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- відмінник — відмі́нник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- відмінник — [в'ідм’ін:иек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
- відмінник — -а, ч. 1》 Учень, який вчиться на відмінно. 2》 чого. Звання, що надається тому, хто дуже добре працює, сумлінно виконує свої обов'язки. || Той, кому надано це звання. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відмінник — Визначенець Словник чужослів Павло Штепа
- відмінник — ВІДМІ́ННИК, а, ч. 1. Учень, студент, який навчається на “відмінно”. Діти в мене хороші, не жаліюсь, обоє відмінники, обоє роботящі (А. Словник української мови у 20 томах
- відмінник — Відмінник, -ка м. = відміна 5. Словник української мови Грінченка