1. Орфоепічний словник української мови

відмінник

відмі́нник

[в'ідм’ін:иек]

-ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відмінник — відмі́нник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. відмінник — -а, ч. 1》 Учень, який вчиться на відмінно. 2》 чого. Звання, що надається тому, хто дуже добре працює, сумлінно виконує свої обов'язки. || Той, кому надано це звання. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відмінник — Визначенець Словник чужослів Павло Штепа
  4. відмінник — ВІДМІ́ННИК, а, ч. 1. Учень, студент, який навчається на “відмінно”. Діти в мене хороші, не жаліюсь, обоє відмінники, обоє роботящі (А. Словник української мови у 20 томах
  5. відмінник — ВІДМІ́ННИК, а, ч. 1. Учень, який вчиться на "відмінно". Діти в мене хороші, не жаліюсь, обоє відмінники, обоє роботящі (Шиян, Гроза.., 1956, 685). 2. чого. Звання, яке надається тому, хто дуже добре працює, сумлінно виконує свої обов’язки. Словник української мови в 11 томах
  6. відмінник — Відмінник, -ка м. = відміна 5. Словник української мови Грінченка