відтин
ВІДТИ́Н, у, ч. Дія та її результат за знач. відтина́ти, відітну́ти 1.
Відтин ноги;
// Місце, у якому відітнуто що-небудь.
◊ Го́лову (ру́ку) дава́ти на відти́н — те саме, що Го́лову (ру́ку) дава́ти на відрі́з ( див. відрі́з).
— А я голову на відтин даю, — то вона за ним полює (Шовк., Інженери, 1956, 264).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- відтин — відти́н іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- відтин — -у, ч. Дія та її результат за знач. відтинати, відітнути 1). || Місце, у якому відітнуто що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відтин — ВІДТИ́Н, у, ч. Те саме, що відти́нок. Коридор був цілковито порожній, чернець із басовитим голосом ніби в повітрі розчинивсь. Я рушив до повороту й завернув до бічного відтину (Валерій Шевчук). ВІ́ДТИ́Н, у, ч. Те саме, що відтина́ння. Словник української мови у 20 томах
- відтин — Ві́дтин, -ну; -тини, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- відтин — Відтин, -ну м. Отрѣзываніе, отрубываніе, отпиливаніе. Шух. І. 177. Словник української мови Грінченка