відтінок

ВІДТІ́НОК, нку, ч.

1. Один із різновидів відповідного кольору, барви, який відрізняється від основного кольору та його інших різновидів ступенем яскравості й густоти.

Змінюючи тони і відтінки у синьо-голубій гамі, цвіте барвами широкий луг (Вол., Сади.., 1950, 129);

На, географічних картах глибина морів і океанів позначається відтінками голубої фарби (Фіз. геогр., 5, 1956, 56);

// Додаткове забарвлення, що виступає на тлі основного.

Барва її лиця не була й тепер рум’яною, зостався й досі легкий відтінок слонової кості в загорілім обличчі (Л. Укр., III, 1952, 664);

Його чорні з фіолетовим відтінком очі масно блищать (Ткач, Жди.., 1959, 40).

2. Різновид якого-небудь явища, який відрізняється від інших його різновидів ступенем і характером вияву.

Опріч знання різних діалектів треба мати дуже музикальне вухо, щоб зловити всі одтінки говорів (Коцюб., III, 1956, 312);

Ревізіонізм має міжнародний характер. Його відтінки.. дуже численні (Ком. Укр., 5, 1960, 31).

3. Незначна видозміна значення, виражена словом або інтонацією (під час мовлення).

Синонім майже завжди містить у собі певний відтінок у значенні (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 61);

Я свого часу наводив приклад, як розроблено в словнику слово злітати. Там дано ряд значень і відтінків слова (Рильський, III, 1956, 93).

4. перен. Додатковий вияв почуття, настрою і т. ін., що супроводжує основне почуття, настрій, стан.

[Орест:] Адже приязнь межи мужчиною й жінкою завжди мусить мати якийсь особливий відтінок (Л. Укр., II, 1951, 26);

— Нараду продовжуємо, — з відтінком жарту промовив Фрунзе (Гончар, Таврія.., 1957, 680).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me