в’язничний

В’ЯЗНИ́ЧНИЙ, а, е. Прикм. до в’язни́ця.

Привиклий до вічної тишини [тиші] серед в’язничних мурів, він став ще більше мовчаливим [мовчазним] (Фр., VIII, 1952, 240);

Носила [Ганна] Ничипорові передачі у в’язничну лікарню, де він лежав після поранення (Руд., Остання шабля, 1959, 171);

// Який працює у в’язниці.

В’язничний наглядач спочатку лаявся і забороняв дивитись у вікно, а потім махнув рукою (Донч., III, 1956, 137);

// Власт. для в’язниці.

В’язничний режим.