1. Словник української мови в 11 томах

глас

ГЛАС, у, ч., заст.

1. Голос (у 1 знач.).

Аж ось учувсь йому знайомий глас. Він долинув крізь полум’я бурхливе… (Стар., Вибр., 1959, 20);

Глас Мелхиседека задзвенів такою міддю, що пан обозний аж навіть підвівся і слухав стоячи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 142).

◊ Глас вопію́щого в пусти́ні, книжн. — про думки, поклики, що залишаються без відгуку, відповіді.

Але цей же таки рапорт достатньою мірою пояснює, чому в герці з Гріпичем ці, здавалося б, дуже логічні Нечіпайові думки залишились гласом вопіющого в пустині (Мик., 11, 1957, 530).

2. мн. гла́си, ів, церк. Назва ладу в церковній музиці, а також назва мотивів, що складають систему церковного співу.

— Я таки був при службі, — співав гласів, і піп мені не платив (Вовчок, VI, 1956, 251);

В одній хвилі і коломийки задробить, і думки затягне, і весільної, і.. гласів церковних (Фр., 1, 1955, 59).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. глас — глас 1 іменник чоловічого роду голос книжн. глас 2 іменник чоловічого роду мотив у церковному співі Орфографічний словник української мови
  2. глас — І голос 1. Сукупність текстів змінних частин богослужінь тижневого кола, які протягом одного тижня виконують на одну мелодію; 2. Мелодія, на яку виконують зазначені богослужіння Словник церковно-обрядової термінології
  3. глас — (давньослов’янське — голос) — в давньому церковному співі — ряд діатонічних поспівок, пов’язаних з певними ділянками церковного звукоряду. Вісім Г. утворювали систему осмогласія, яка охоплювала весь основний фонд поспівок церковного співу. Словник-довідник музичних термінів
  4. глас — ГЛАС, у, ч., заст. 1. Голос (у 1 знач.). Та чого ж це так у славному сотенному мiстечковi, у Конотопi, чого так стало тихо i смутно, що не чути нiякого нi вiд кого гласу? (Г. Квітка-Основ'яненко); Аж ось учувсь йому знайомий глас. Словник української мови у 20 томах
  5. глас — го́лос (глас) вола́ючого (вопію́щого) в пусте́лі (в пусти́ні), книжн. Даремні думки, поклики, що залишаються без відповіді, без уваги. Фразеологічний словник української мови
  6. глас — ГО́ЛОС (звуки, які видає людина, деякі тварини), ГЛАС заст., поет.; ГОЛОСИ́НА розм., ГОЛОСИ́ЩЕ розм. (сильний або грубий). Заніміли, поникли, погасли ліси, І людські, і пташині мовчать голоси (М. Рильський); Аж ось чую тихий глас матушки моєї (Я. Словник синонімів української мови
  7. глас — Глас, -су м. 1) = голос 1. Ном. № 1937. Почула його глас. Грин. І. 120. Коло їх двора а ні гласу. МВ. (О. 1862. І. 96). 2) Въ церковномъ пѣніи: гласъ. Затягнув на шестий глас. Ном. № 12442. Укупі б заспівали. Він усі гласи знає. Г. Барв. 197. 3) Звукъ. (К. Михальчукъ). Словник української мови Грінченка