1. Словник української мови в 11 томах

глухота

ГЛУХОТА́, и́, ж. Стан за знач. глухи́й 1, 4.

У новонароджених в перші дні життя буває відносна глухота, зв’язана з особливостями будови у них вуха (Шк. гігієна, 1954, 64);

Його педантична акуратність і автоматична точність при всіх вадах — глухоті, сліпоті й німоті.. — все це було незвичайне, незрозуміле і дратувало (Смолич, І, 1958,85);

Довкола мене глухота і нудьга, а самій власні думки безнастанно пережовувати — це і томить і не доводить ні до чого (Коб., І, 1956,123).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. глухота — глухота́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. глухота — -и, ж. Стан за знач. глухий 1), 4). Мозкова глухота — загальний термін, що його використовують для позначення будь-якої форми глухоти, спричиненої ушкодженнями мозку. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. глухота — ГЛУХОТА́, и́, ж. Стан за знач. глухи́й. Його педантична акуратність і автоматична точність при всіх вадах – глухоті, сліпоті й німоті .. – все це було незвичайне, незрозуміле і дратувало (Ю. Словник української мови у 20 томах
  4. глухота — Погіршення або втрата здатності відчувати і розрізняти акустичні імпульси. Універсальний словник-енциклопедія
  5. глухота — Глухота, -ти ж. Глухота. Словник української мови Грінченка