глухота
ГЛУХОТА́, и́, ж.
Стан за знач. глухи́й.
Його педантична акуратність і автоматична точність при всіх вадах – глухоті, сліпоті й німоті .. – все це було незвичайне, незрозуміле і дратувало (Ю. Смолич);
– Що твої ради-поради, коли вони раз у раз розбиваються об стіну душевної глухоти... (О. Гончар);
Помовчав, виждавши, щоб зникла глухота голосу і слова набрали легкого подиху (Г. Усач);
Довкола мене глухота і нудьга, а самій власні думки безнастанно пережовувати – це і томить і не доводить ні до чого (О. Кобилянська).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- глухота — глухота́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- глухота — -и, ж. Стан за знач. глухий 1), 4). Мозкова глухота — загальний термін, що його використовують для позначення будь-якої форми глухоти, спричиненої ушкодженнями мозку. Великий тлумачний словник сучасної мови
- глухота — Погіршення або втрата здатності відчувати і розрізняти акустичні імпульси. Універсальний словник-енциклопедія
- глухота — ГЛУХОТА́, и́, ж. Стан за знач. глухи́й 1, 4. У новонароджених в перші дні життя буває відносна глухота, зв’язана з особливостями будови у них вуха (Шк. Словник української мови в 11 томах
- глухота — Глухота, -ти ж. Глухота. Словник української мови Грінченка