1. Словник української мови у 20 томах

глухуватий

ГЛУХУВА́ТИЙ, а, е.

1. Трохи глухий (у 1 знач.).

Демид, контужений з вiйни i вiдтодi глухуватий, лупає очима, щось хоче спитати (О. Гончар);

У сорок першому році його батько, хоч був глухуватий після контузії, одержаної ще в першу світову війну, пішов на фронт (П. Загребельний).

2. Не зовсім дзвінкий; неголосний, приглушений.

Раптом Жанна почула трохи змінений хрипотою, глухуватий, але таки ж його, батьків голос (М. Руденко);

Мелодія гусел гучнішала, глухуватий голос Бояна чітко карбував слова жартівливої пісні (О. Бердник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. глухуватий — глухува́тий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. глухуватий — -а, -е. 1》 Трохи глухий (у 1 знач.). 2》 Не зовсім дзвінкий; неголосний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. глухуватий — див. глухий Словник синонімів Вусика
  4. глухуватий — ГЛУХИ́Й (про голос, звуки — який нечітко чується); ПРИГЛУ́ШЕНИЙ (трохи стишений); ПРИГЛУ́ХЛИЙ, ГЛУХУВА́ТИЙ розм., ЗАТУШКО́ВАНИЙ розм. Словник синонімів української мови
  5. глухуватий — Глухува́тий, -та, -те Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. глухуватий — ГЛУХУВА́ТИЙ, а, е. 1. Трохи глухий (у 1 знач.). У сорок першому році його батько, хоч був глухуватий після контузії, одержаної ще в першу світову війну, пішов на фронт (Загреб., Спека, 1961, 34). 2. Не зовсім дзвінкий; неголосний. Словник української мови в 11 томах