гнотик

ГНО́ТИК, а, ч. Зменш. до гніт².

Мати підійшла до лампи й викрутила гнотика (Панч, Гарні хлопці, 1959, 53);

— Оце, Василю, як ми поїдемо геть, то ти підклади під руру і запали цього гнотика, а сам іди тоді та й не оглядайся, що б не почув (Ю. Янов., І, 1958, 252);

*Образно. Горіло серце у мені — світильник невгасимий, а гнотиком у ньому був — ти, синку мій любимий (Шер., Дружбою.., 1954, 40);

*У порівн. Змовкніть, од могил одійдіть! Революції від вас [крикливих поетів], як од нерівного гнотика, тільки чадить… (Тич., І, 1957, 76).